Матеріали для вивчення
Двісті тридцять років — від 1340 року, коли литовський князь Любарт Гедимінович сів у Луцьку, і до Люблінської унії 1569 року, коли руські воєводства перейшли до Корони Польської — українські землі прожили в межах Великого князівства Литовського. Між загибеллю Галицько-Волинської держави на заході і утворенням Речі Посполитої на сході пролягла епоха, коли давньоруська («руська») мова була канцелярською, князі-Рюриковичі правили в Києві, а закон Литовських статутів писали кирилицею. Це епоха, без якої не розуміти ні козацтва, ні Хмельниччини, ні самої сучасної України.
Що таке Велике князівство Литовське
Велике князівство Литовське — велика держава Східної Європи XIII—XVI століть, до складу якої довгий час входила більшість українських земель. Після занепаду Київської Русі та Галицько-Волинської держави саме литовські князі зібрали українські й білоруські землі під своєю владою. Тому цю добу називають литовсько-руською.
Як литовці зібрали українські землі
У XIV столітті литовські князі з династії Гедиміновичів приєднали до своєї держави Волинь, Київщину, Поділля й Чернігівщину. Місцеве населення часто радо приймало нову владу, бо литовці захищали його від монголів. Українські землі складали більшу частину держави — і за територією, і за населенням.
«Не рушити старини, не вводити новини»
Литовські правителі діяли мудро: вони не нав'язували українцям нових порядків, а зберігали місцеві звичаї, віру й мову. Це правило висловлювали словами «не рушити старини, не вводити новини». Тому українські землі почувалися в державі досить вільно, а руська культура навіть впливала на самих литовців.
Руська мова й православна віра
Дивовижно, але офіційною, канцелярською мовою держави була не литовська, а давня руська (українсько-білоруська). Нею писали закони й документи, причому кирилицею. Багато литовських князів приймали православ'я. Тож русини зберігали свою віру, мову й культуру, попри те що правила литовська династія.
Битва на Синіх Водах (1362)
1362 року литовський князь Ольгерд розбив монголів у битві на Синіх Водах. Ця перемога звільнила Київщину й Поділля від влади Орди й приєднала їх до Литовської держави. Битва на Синіх Водах була не менш важливою, ніж пізніша Куликовська, та про неї нечасто згадують.
Вітовт Великий
Найбільшої могутності держава досягла за князя Вітовта Великого (1392—1430). За нього Велике князівство простягалося від Балтійського до Чорного моря. Вітовт був одним із найвпливовіших правителів тогочасної Європи й мріяв навіть про королівську корону.
Грюнвальдська битва (1410)
1410 року об'єднане військо Литви й Польщі розгромило Тевтонський орден у славетній Грюнвальдській битві. У ній билися й українські полки. Ця перемога зупинила багатовіковий наступ німецьких хрестоносців на схід і стала однією з найбільших битв середньовічної Європи.
Союз із Польщею
1385 року литовський князь Ягайло уклав із Польщею Кревську унію: він одружився з польською королевою й став польським королем, охрестивши Литву в католицтво. Так почалося поступове зближення Литви й Польщі, що тривало майже два століття й змінило долю українських земель.
Люблінська унія (1569)
1569 року Литва й Польща уклали Люблінську унію й утворили спільну державу — Річ Посполиту. За цією унією більшість українських земель перейшла від Литви безпосередньо до Польської корони. Це стало поворотним моментом: для українців почалася нова, значно складніша доба під польською владою.
Спадщина
Литовсько-руська доба зберегла й розвинула українську культуру, право (Литовські статути) й мову. Це був місток між Київською Руссю та козацькою Україною. Без розуміння цієї епохи неможливо зрозуміти ні появу козацтва, ні пізнішу Хмельниччину, ні саму сучасну Україну.